Як у передмісті Праги волонтери «в’яжуть безпечнішу Україну»

У Тухомнєржице взялися плести на початку квітня, після Великодня.

Терезіє із донькою Розаркою

«Ми знайшли місце, яке надала місцева громада, й організували тут простір для волонтерів, що хочуть долучитися», – розповідає координаторка проєкту Терезіє Імлауфова, місцева жителька. За професією вона соціальний працівник, тепер відповідає за операції в одному з фондів, який працює у сфері паліативної допомоги дітям.

У просторому приміщенні під дахом однієї з будівель монастиря при старовинному замковому комплексі зібралася дюжина людей, але поки ми розмовляли, приходили щоразу нові волонтери. За словами Терезії, зазвичай приходить до 20–30 людей. Плетуть двічі на тиждень – щовівторка й щонеділі.

Тут є і зовсім молоді люди, і пенсіонери; і ті, хто раніше ходив до скаутів, брав участь у проєктах організації, зокрема й на підтримку України, та шукав можливість знову долучитися, і ті, хто випадково побачив оголошення і не мав раніше такого досвіду.

«Є люди, які просто дізналися про це з фейсбуку і прийшли, а в нас тут жива сусідська спільнота, багато хто одне одного знає, бо ми проводимо різні культурні та волонтерські заходи», – продовжує розповідати Терезіє.

Вона та її друзі двічі організовували благодійні лотереї: уперше торік зібрали та передали організації Post Bellum – Пам’ять нації на її діяльність в Україні 78400 крон, у січні цього року – цілих 208200 крон, що скерували на закупівлю генераторів для українців, яких у найхолоднішу за десятиліття зиму російські терористи намагалися залишити зовсім без тепла.

До 2022 року Імлауфова знала про Україну небагато, за її словами, лише те, що столиця держави – Київ.

«Тепер мені за це навіть соромно. Я дуже ціную ту мужність, яку українці проявляють заради всієї Європи», – зізнається жінка. Плетіння сіток, говорить вона, – це найменше, що може зробити, щоб допомогти Україні перемогти або бодай полегшити її боротьбу.

Марек

Поруч – її чоловік Марек. Він у цей момент нарізає стрічки.

«Чому я це роблю? Тому що вважаю важливим у цей час стати частиною чогось, що має сенс. Для мене має сенс допомагати Україні. Те, як ми в нашій країні можемо допомагати, є дуже обмеженим: послати гроші, що ми також робимо, а також плести маскувальні сіті або робити окопні свічки та знати, що це комусь поможе», – розповідає Марек.

Раніше вони з дружиною їздили робити окопні свічки до Голешовиць і навіть намагалися щонайбільше долучити до цього своїх дітей, щоб і вони усвідомили важливість того, що свобода – це не безплатно, не задарма. Що свободу треба цінувати та берегти.

Розарка допомагає батькам

От і зараз найменша з трьох дітей Імлауфових, Розалія (Розарка), сидить поруч із мамою.

«Тут чудова атмосфера. Самі бачите, які всі люди спокійні, задоволені. Кожен займається ділом і щось для себе в цьому знаходить. І кожному в його особистому житті це додає щось нового, іншого», – ділиться Марек, проєктний менеджер.

Гармонійність атмосфери відчувається буквально на фізичному рівні. Люди зосереджені, але не напружені. Інколи слухають музику, хтось тихо між собою розмовляє або долучається до спільної розмови. На столі в куточку – чай, кава та смаколики, домашня випічка, які приносять волонтери.

Ева

Серед частувальниць – і пані Ева, офтальмологиня, також місцева жителька. Окрім того, що вона плете сітки, ще ходить згортати бинти (це теж волонтерський проєкт для  допомоги Україні).

«Мотати намагаюся ходити щотижня, кожного четверга. Не завжди вдається регулярно, але намагаюся. Я просто відчуваю потребу допомагати Україні. Хоч би в такий спосіб», – розповідає жінка, не відриваючись від роботи.

Якуб

Якуб сидить просто на підлозі. Він не місцевий, приїжджає з Праги після роботи та у свій вихідний. До цього їздив до Голешовиць і каже, що буде їздити туди, де продовжать проєкт, навіть якщо це буде далі від столиці.

«Коли в одному місці закінчилося, почав шукати, де буде далі, і знайшов на фейсбуку, що в Тухомнєржице. Тут добрий колектив. Мені здається, що це те, що може допомогти й що, імовірно, буде оцінено в Україні. Це не просто надсилати гроші, а гроші я теж надсилаю, а те, що людина робить руками, на що справді віддає свій час. Це дуже добре відчуття», – розповідає Якуб, який і сам був колись членом скаутської організації.

студентки Адела та Луціє

Також з Праги їздять студентки Адела й Луціє.

«Хочемо не просто говорити про допомогу, що робить велика частина чехів, – на словах підтримують Україну. Я вважаю за правильне якось долучитися безпосередньо», – пояснює Адела та додає, що чимало її друзів залучені в різних формах підтримки України. Вона раніше вже ходила плести сітки в Брно, узимку – робити окопні свічки.

Луціє підтримує подругу: «Хочемо бодай якось допомогти Україні. І я думаю, це чудово поєднати щось корисне та водночас приємне проведення часу. Добре, що збираються люди різного віку: ми тут спілкуємося, розповідаємо, дізнаємося одне від одного про різні цікаві речі та історії».

Слід зауважити, що жоден з моїх нових знайомих раніше в Україні не був і навіть не мав українців серед своїх знайомих. Після початку повномасштабного вторгнення та напливу біженців кілька українців опинилися і в Тухомнєржице, зокрема, і в домі Імлауфових. Тепер чимало волонтерів підтримують прямі дружні контакти з українцями.

Рами для сіток та інші необхідні матеріали волонтерам надають переважно скаути. Вони ж потім будуть фарбувати білі сіті. Готовий камуфляжний матеріал доставлять в Україну конкретним бригадам, з якими скаути контактують.

Слід також зауважити, що лише торік скаути зробили та передали в Суми, Краматорськ, Харків, Херсон, Житомир та інші місця, де найчастіше вимикають світло, 100 тисяч окопних свічок, які допомагають людям, зокрема бійцям, зігрітися, приготувати просту їжу. Приходять у вільний час робити свічки в Празі та ще майже 90 місцях по всій Чехії тисячі людей. Також тисячі людей долучаються до плетіння камуфляжних сіток.

У Тухомнєржице сіті плестимуть до кінця червня. Після літніх канікул це або продовжиться на тому ж місці (з вересня до жовтня), або шукатимуть нову локацію. Але за будь-яких умов частина тих, хто тепер збирається у старому монастирі в мальовничому містечку поруч із Прагою, продовжить їздити та робити свій внесок у допомогу Україні.

Ольга Танасійчук, Прага

Фото й відео авторки

Світ